Поняття, яке позначає спосіб, зовнішню форму існування та закріплення норм права, називається "джерело права". Джерела права є формальним вираженням правових норм, які регулюють суспільні відносини. Вони є важливими для правової системи, оскільки визначають, яким чином норми права створюються, фіксуються та застосовуються в конкретній країні.
Існує декілька основних видів джерел права:
Нормативно-правові акти: Це основна форма джерел права в більшості правових систем. Вони включають конституції, закони, укази, постанови та інші офіційні документи, які видаються державними органами і містять правові норми.
Правовий звичай: Це правило поведінки, яке склалося в суспільстві історично і визнається державою як обов'язкове. Звичаї можуть бути джерелами права у випадках, коли вони не суперечать закону і є визнаними державними органами.
Судовий прецедент: У деяких правових системах (особливо в англосаксонських країнах) рішення судів можуть мати обов'язкову силу для майбутніх аналогічних справ. Це означає, що рішення в конкретній справі стає зразком для вирішення подібних справ у майбутньому.
Правова доктрина: Вона включає наукові праці, коментарі та інші академічні джерела, які можуть впливати на розвиток права, хоча безпосередньо не є обов'язковими. В деяких випадках доктрина може бути використана для тлумачення правових норм.
Міжнародні договори та угоди: У багатьох країнах міжнародні договори, ратифіковані державою, стають частиною національного законодавства і можуть використовуватись як джерела права.
Вибір і застосування конкретного джерела права залежить від правової системи кожної держави, а також від конкретних обставин справи. Кожне джерело має свої особливості, які визначають його роль та значення в системі права.