Правова норма, встановлена державою, означає, що вона є офіційно визнаним правилом поведінки, яке регулює суспільні відносини і забезпечується державним примусом. Це визначення включає кілька ключових аспектів:
Офіційність: Правова норма має офіційний характер і зафіксована в законодавчих актах, таких як конституція, закони, підзаконні акти, укази тощо. Це відрізняє правові норми від інших соціальних норм, таких як моральні чи релігійні.
Регулювання суспільних відносин: Правові норми спрямовані на впорядкування відносин між індивідами, організаціями і державою. Вони визначають права та обов'язки суб'єктів, встановлюють межі дозволеної поведінки, а також відповідальність за їх порушення.
Забезпечення державним примусом: Держава наділена повноваженнями забезпечувати виконання правових норм, включаючи застосування санкцій за їх порушення. Це може включати адміністративні, цивільні або кримінальні покарання.
Загальнообов'язковість: Правові норми є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами права, незалежно від їхнього бажання. Це означає, що навіть якщо особа не згодна з певною нормою, вона все одно повинна її дотримуватися.
Стабільність і передбачуваність: Правові норми створюються для того, щоб забезпечити стабільність у суспільстві, роблячи поведінку суб'єктів права передбачуваною. Це сприяє формуванню правопорядку і зменшенню конфліктів.
Динамічність: Хоча правові норми мають бути стабільними, вони також повинні бути гнучкими, щоб адаптуватися до змін у суспільстві. Держава має механізми для оновлення й адаптації правових норм відповідно до нових соціальних, економічних і політичних реалій.
Таким чином, правова норма, встановлена державою, є фундаментальним елементом правової системи, що забезпечує порядок і справедливість у суспільстві, захищає права та інтереси громадян, а також підтримує стабільність і розвиток держави.